Звільнення території сучасної Хмельницької області від нацистів відбулося у період 7 січня – 4 квітня 1944 року силами військ 1-го Українського фронту в результаті трьох наступальних операцій: Житомирсько-Бердичівської (23 грудня 1943 – 14 січня 1944 рр.), Рівненсько-Луцької (27 січня - 11 лютого 1944 року) та Проскурівсько-Чернівецької (4 березня - 4 квітня 1944 року).
Початок звільненню області було покладено на завершальному етапі Житомирсько-Бердичівської наступальної операції діями 15-го стрілецького корпусу, бійці якого 7 січня 1944 року звільнили селище Понінка, а наступного дня 322-ю стрілецькою дивізією було звільнене Полонне.
У цей період значну допомогу радянським військам надали великі партизанські з'єднання, котрі діяли на півночі області під керівництвом Українського штабу партизанського руху. 4 січня 1944 року партизанське з’єднання під командуванням А.Одухи знищило ворожий гарнізон у Плужному. 16 січня партизани звільнили м. Славута та однойменну залізничну станцію, того ж дня до Славути увійшли частини 226-го та 23-го стрілецьких корпусів.
Звільнення області було розвинуто в ході Рівненсько-Луцької операції силами 13-ї та 60-ї армій. 11 лютого було взято Шепетівку, а 12-ти військовим підрозділам, які брали участь у звільненні міста присвоєно назву «шепетівських». У ніч на 16 лютого 2300 партизанів з’єднань Ф.Кота, А.Одухи та С.Олексенка у взаємодії з артилерійським дивізіоном розпочали штурм міста Ізяслав, бої за яке точилися чотири дні.
Таким чином, в ході проведення двох наступальних операцій радянські війська звільнили населені пункти північного регіону області та підготували плацдарм для проведення Проскурівсько-Чернівецької операції.
1 березня війська 1-го Українського фронту очолив Маршал Радянського Союзу Г.Жуков – безпосередній розробник Проскурівсько-Чернівецької операції.
Проскурівсько-Чернівецька операція, у якій брали участь 1-а гвардійська армія, 2-а повітряна армія, 60-а, 18-а та 38-а армії, 3-а і 4-а танкові армії та інші підрозділи, розпочалася 4 березня та складалася з двох наступальних підоперацій: 4–20 березня та 21 березня – 4 квітня.
Вже за перші два дні операції радянські війська прорвали ворожу оборону на 180-кілометровому відрізку фронту. Були звільнені Ямпіль, Остропіль, Антоніни, Теофіполь та ще майже 500 населених пунктів (у т.ч. Тернопільської області). Особливо жорстокі бої точилися в районі Білогородки, де впродовж двох днів було розбито чотири танкові та вісім піхотних дивізій фашистів. Це була справжня Курська дуга на Поділлі.
На проскурівському напрямку надто укріпленими оборонними пунктами фашистів виявилися Війтівці, Наркевичі, Фельштин, Базалія, Крупець. Впродовж 6-9 березня вони по декілька разів переходили з рук в руки. В результаті жорстоких боїв 7 березня було звільнено смт Гриців, Чорний Острів та Стару Синяву, 9 березня – Старокостянтинів та Красилів, 17 березня – Волочиськ, перекрито одну з найважливіших артерій гітлерівських військ групи «Південь» - залізничну магістраль Одеса-Львів.
Подальший наступ Червоної армії через кровопролитні бої та відчайдушний опір вермахту видихнувся. Гітлерівське командування, аби уникнути оточення військ на схід від Проскурова та Кам’янця-Подільського в районі м. Бар, у спішному порядку перекинуло в район бойових дій свіжі сили з Франції та Угорщини, внаслідок чого їм вдалося на кілька днів стабілізувати ситуацію.
На другому етапі Проскурівсько-Чернівецької операції, який розпочався 21 березня, радянські війська прорвали фронт між Проскуровом і Тернополем та просунулися в південному напрямку на 120 кілометрів, безупинно переслідуючи фашистів у напрямку Кам’янця-Подільського, внаслідок чого до 24 березня було визволено ще близько 400 населених пунктів області.
Сильно укріпленим виявився надзвичайно важливий для фашистів у стратегічному відношенні Проскурів. Навколо міста було сконцентровано майже 500 ворожих танків, артилерія та піхота, тут дислокувалися штаби групи армій «Південь» та 1-ї танкової армії. 24 березня Проскурів був оточений та до ранку 25 березня звільнений.
В останній тиждень березня війська 18-ї армії, з боями розвиваючи наступ по всьому фронту на південь та південний схід від Проскурова, звільнили майже всю територію області. Разом з тим, по області продовжували відступати окремі гарнізони та угруповання фашистів, маючи на меті вийти з оточення.
Завершальним етапом операції стало звільнення Кам’янець-Подільського та району. Готуючись до облоги та використовуючи природні умови, фашисти перетворили місто на неприступну фортецю з гарнізоном у 5 тис. вояків. У другій половині дня 25 березня штурмом з трьох напрямків радянським військам вдалося взяти Кам’янець-Подільський, проте залишки фашистських угруповань оточили місто, бої за яке точилися аж до підходу 2 квітня частин 38-ї армії.
Остаточно територія області була очищена від ворога 4 квітня.
Військові дії під час та одразу після визволення області завдали жахливих страждань мирному населенню. Відступаючі гітлерівці чинили масові каральні операції, знищували виробничі об’єкти, палили села, мобілізували в свої колони мирне населення як щит проти радянських бомбардувань і артилерії.
Водночас дислоковані на звільненій території радянські військові формування поповнилися десятками тисяч новобранців, яких згідно з наказом Сталіна (за те, що перебували на окупованій території) направляли у штрафні батальйони. Тільки до 38-ї армії, наприклад, було мобілізовано 24 тис. подолян. «Штрафникам» заборонялося видавати автоматичну зброю. Їх під дулами кулеметів і автоматів загороджувальних загонів СМЕРШ, беззбройних, непідготовлених, як гарматне м'ясо, кидали у саме пекло жорстоких баталій. Тому багато новобранців 1944 року з Житомирщини спочивають вічним сном на Хмельниччині, а подоляни – під Тернополем і Бродами.
Це була велика трагедія не тільки для подолян, а й для усього українського народу. Достеменно відомо, що Жуков не рахувався з людськими втратами. Його жорстокості не було меж. Без необхідної потреби, заради тимчасової переваги він кидав у бій на відкритій місцевості під ворожі кулемети тисячі бійців. Але особливою була ненависть до українців. Навіть після війни Жуков разом з Берією ініціювали виселення усіх українців, які перебували на окупованій фашистами території, за межі України.
За визволення Хмельниччини віддали свої життя понад 30 тис. бійців Червоної армії, братські могили яких розкидані по всій області. 80 частин і з’єднань були удостоєні почесних найменувань «проскурівських», «остропільських», «кам’янець-подільських», «шепетівських», «старокостянтинівських», «ізяславських», «ямпільських» тощо. Понад 15 тис. воїнів нагороджені орденами і медалями, а 25, у тому числі 7 партизанів, отримали звання Героя Радянського Союзу.
За матеріалами управління інформаційної діяльності
та комунікацій з громадськістю ОДА
| < Попередня | Наступна > |
|---|
