Шепетівська міська рада

Перша згадка про поселення в писемних джерелах датується 1594 роком: село Шепетівка входило до Кременецького повіту Волинського воєводства як володіння Андрія Ждярського. Однак, археологічні дослідження свідчать про те, що ця територія була заселена, ще в період доби неоліту (тут знайдено крем'яні ножі та інші знаряддя праці цього періоду). Поблизу Шепетівки в урочищі Гусеньці під час археологічних розкопок виявлено курганний могильник зі скарбом сокир кельтів доби бронзи. На околицях міста височать кургани скіфо-сарматських часів.
У 1591-1593 рр. селяни та ремісники міста брали участь у повстаннях на чолі з гетьманом Кшиштофом Косинським та у 1594-1596 рр. під проводом Северина Наливайка. Під час національно-визвольної війни в липні 1648 року, коли селянсько-козацькі полки Максима Кривоноса підійшли до Полонного, жителі Шепетівки та навколишніх сіл поповнили лави українського війська.
В липні 1649 року Шепетівку спалили загони воєводи Белзького, що призвело до занепаду міста. За податними описами 1650 року тут налічувалося лише три будинки. У цьому ж році Шепетівка переходить у власність Домініка Заславського, а в 1673 році стає власністю князів Любомирських, як придане за княжною Заславською, пізніше – стає власністю Сангушків.
Внаслідок розподілу маєтків між князями Сангушками: Павлом – маршалком Великого Литовського князівства, Еронімом – воєводою литовським, Янушем – стражником Великої корони – Шепетівка разом з довколишніми селами дісталася князю Ероніму і довгий час залишалася власністю його нащадків по прямій лінії. В 1859 році місто перейшло до графа Альфреда Потоцького, який оженився на дочці Романа Сангушка Марії. Потоцькі володіли Шепетівкою до 1917 року.
У 1793 році Шепетівка відійшла до Ізяславського повіту Волинської губернії. З 1896 року – стала волосним центром.
Починаючи з 1816 року, князь Сангушко розводив на своїх землях великі отари тонкорунних овець, заснував у містечку першу суконну мануфактуру. Розширювались площі поміщицьких земель, зайнятих під посіви цукрових буряків. У 1843 році стала до ладу Шепетівська цукроварня, на якій виготовляли понад 50 тисяч пудів цукру-піску на рік, а у 1846 році було побудовано рафінадний завод. Стає до ладу лісозавод, споруджується цегельний, черепичний заводи, підприємство по виготовленню смоли та скипидару . З попитом на будівельні матеріали розширюються каменоломні.
Шепетівка здавна відома як курортне місто. Вона славилась мінеральними водами, багатими на вміст заліза. У лікувальних цілях вода використовувалась з 1821р. У 1884 р. князем Євстафієм Сангушком на базі мінеральних джерел було відкрито лікувальні купальні.
В 1873 році через містечко пролягла залізнична лінія Київ-Брест, відкрилось паровозне депо.
Шепетівка мала щотижневий базар і 4 річні ярмарки. У 1888 році в містечку почали працювати поштова контора й телеграфна станція.
Засноване в 1865 році однокласне народне училище, яке у 1900 р. було переформовано у двокласне. З 1872 року діє церковно-парафіяльна школа. Починають функціонувати земська лікарня на 25 ліжок, 2 медичних пункти, приватна аптека, водолікарня. З культових закладів діють православна церква, костел, синагога.
Швидкий розвиток промисловості зумовив швидке зростання населення: у 1891 році в містечку налічувалось 5926 жителів – це у 2,5 рази більше, ніж у 1870 році.
У роки нового промислового піднесення зростало промислове виробництво і в Шепетівці. В 1912 році відкривається друкарня, закінчено будівництво залізничної колії Шепетівка - Гречани. Цукрові заводи, на яких працювало понад 1200 робітників, за сезон 1912-1913 років виробили 29459 центнерів цукру. Це було досить механізоване виробництво, де застосовувались парові котли потужністю 25 кінських сил і парові машини іноземного виробництва у 15 кінських сил. В місті діяли лісопильний завод, паровий млин, майстерня з виготовлення черепиці. Значно збільшилось число залізничників, робітників цегельного заводу, ремісників.
На початку ХХ століття Шепетівка – типове провінційне містечко. В 1910 році налічувалось 1578 житлових будинків, з них лише декілька десятків були мурованими. Забудова, особливо на околицях, здійснювалася безладно. Лише одну вулицю – від цукроварні до залізничної станції було забруковано. Містечко не мало електричного освітлення, водоводу, транспорт налічував 14 візників, діяли численні приватні крамниці, 3 харчевні.
В роки першої світової війни Шепетівка опинилась у прифронтовій смузі. Сюди прибували біженці з Польщі. Не вистачало житла, зростали ціни на продукти, предмети широкого вжитку. Через залізничну станцію безперервно йшли ешелони з пораненими солдатами.
13 грудня 1917 р. у місті було проголошено радянську владу. Та вже через кілька днів у Шепетівці до влади прийшла Центральна Рада, війська якої увійшли до містечка. Проте протримались вони тут недовго. На початку січня 1918 р. в Шепетівці було відновлено радянську владу.
В лютому 1918 р. містечко окупували австро-німецькі війська, які господарювали тут майже до кінця року. Потім влада перейшла до Директорії.
У 2-ій половині квітня 1919 року в районі Шепетівки розгорнулися жорстокі бої. Частини 1-ї та 2-ї Українських радянських дивізій 7 травня захопили містечко.
У серпні 1919 року влада в Шепетівці перейшла до війська Симона Петлюри, наприкінці року місто окупували польські легіони. У липні 1920 року в Шепетівку ввійшли частини 45-ої стрілецької дивізії під командуванням Йона Якіра, які незабаром змушені були поступитися владою військам УНР.
В 2 – ій половині листопада 1920 р. в Шепетівці остаточно встановлено радянську владу.
У 1922 р. містечко стало центром району, до якого увійшли 3 волості (Шепетівська, Хролинська, Судилківська) тодішнього Ізяславського повіту Волинської губернії.
Зважаючи на зростання промисловості міста і наявність залізничного вузла з 5-ма напрямками (на Київ, Коростень, Тернопіль, Здолбунів, Проскурів), у 1923 році ухвалено перенести окружний центр з Ізяслава до Шепетівки. Після ліквідації повітів і волостей у березні 1923 року у Волинській губернії було утворено три округи: Шепетівський, Новоград–Волинський, Житомирський.
29 травня 1923 року рішенням окрвиконкому містечку Шепетівка надано статус міста (кількість жителів – 12072 чол.)
На кінець відбудовчого періоду в місті не тільки було відновлено довоєнний рівень господарства, але й зроблено значний крок уперед в розвитку промисловості, торгівлі, культури.
Проте не оминули Шепетівку ні голодомор 1932 – 1933 років, ні репресії 1937 –1938 років. Документи засвідчують, що в Грицівському районі ( тепер частина Шепетівського району) голодна смерть поховала 6 тисяч, у Шепетівському – понад 5 тисяч чоловік. На сьогодні на місці поховання жертв голодомору встановлено пам'ятний Хрест.
У Рік великого терору (1937) в Шепетівці було знищено більше 160 чол. різних національностей і професій, сотні людей були виселені з міста як сім'ї “ворогів народу”. В цю трагічну пору Шепетівка виходить зі складу Вінницької області, де перебувала з 1932 року, і стає одним із міст Кам'янець – Подільської області.
З 22 червня 1941 року місто знову зазнало жорстоких воєнних випробувань. У цей день, вранці, літаки нацистської Німеччини бомбардували залізничну станцію Шепетівка. 4 липня 1941 року німецькі війська увійшли в місто, окупувавши його. За неповних три роки “господарювання” в Шепетівці нацисти знищили понад 30 тисяч чоловік у місцевому гетто, концтаборах для військовополонених.
Насильно з міста і району було вивезено на каторжні роботи в неволю біля двох тисяч чоловік.
11 лютого 1944 р., війська 60-ої армії 1-ого Українського фронту під командуванням генерал – лейтенанта І.Черняхівського після жорстоких боїв звільнили місто від німецьких військ.
Розпочалась відбудова рідного міста, зруйнованого війною. В першу чергу - історичної гордості шепетівчан: цукрового заводу і залізниці, які діють з давніх часів і до сьогодні.
Пишаються жителі міста здобутками своїх земляків, які тут жили і творили. Це відомі письменники Микола Островський і Натан Рибак, професор – ґрунтознавець Дмитро Віленський. У свій час тут побували Леся Українка, М.Коцюбинський.