Шепетівська міська рада

24 серпня 2013 року Україна відзначатиме День Незалежності - головне державне свято України.

Історія державотворення на землях сучасної України має багатовікову традицію. Державні утворення з’явились тут задовго до виникнення слов’янських племен. Початки власне українського державотворення відносять до часів Київ­ської Русі. Ця держава виникла у другій половині ІХ століття і в період свого розквіту була найбільшою і наймогутнішою в Східній Європі. Дискусії про те, кому із східнослов’янських народів належить спадщина Київської Русі, продовжуються і нині.

Безперечним є те, що в давньоруській державі лежать початки кожного з трьох східнослов’янських (українського, російського, білоруського) народів, а розпад Русі в ХІІ століті остаточно розділив їх існування як окремих етносів. В період феодальної роздробленості найбільш сильним і дієздатним було Галицько-Волинське князівство, яке продовжило традиції київської державності.

Етнічна належність наступної форми української державності - козацької, вже не викликає таких суперечок. Перші згадки про українських козаків відносяться до кінця ХV  століття. Схожі групи вільного озброєного населення існували і в інших країнах – донські, яїцькі козаки в Росії, граничари в Хорватії тощо. Але тільки в Україні люди такого стану спромоглися створити власну державу. На початку XVII століття ця своєрідна верства населення в Речі Посполитій вже усвідомила себе як головного захисника православної церкви і української культури. Велике повстання середини ХVІІ століття під проводом Богдана Хмельницького, яке виросло в справжню національну революцію, призвело до утворення козацької держави, керованої гетьманом. І хоча більшу частину відведеного їй часу ця держава перебувала в іноземній залежності, її політичний, соціальний лад значно відрізнявся від устрою сусідніх держав і був абсолютно самобутнім. Виборність керівних посад, полково-сотенний адміні­стративно-територіальний устрій, своєрідне звичаєве козацьке право і судочинство та інші особливості були притаманні козацькій державі.

Гетьманщина була не єдиним осередком козацької державності на українських землях. Автономний козацький устрій існував також на Запорізькій Січі, звідки власне й беруть початок витоки козацьких традицій, і на Слобідській Україні.

Стадія масового національного руху для України розпочалась у 1917 році. Революція дала українському народу черговий шанс на створення власної державності. Першою очолила цей процес Українська Центральна Рада. Спочатку її метою було досягнення широкої національно-террито­ріальної автономії України у складі Федеративної Російської держави. Однак стрімкий розвиток подій, і насамперед воєнні дії 1914-1918 років, примусили її в січні 1918 року прийняти IV Універсал, який проголошував незалежність Української Народної Республіки.

У квітні 1918 року в результаті державного перевороту Центральна Рада припинила своє існування і до влади прийшов Павло Скоропадський. Його було проголошено гетьманом, а Україну – гетьманською державою. Ця держава проіснувала сім з половиною місяців. Коли поразка Німеччини та Австро-Угорщини у світовій війні позбавила П.Скоропадського їх підтримки, він був змушений зректись гетьманства і покинути Україну.

Після повалення режиму Скоропадського було відновлено УНР. Однак основним керівним органом держави стає не Центральна Рада, а Директорія, котра очолила антигетьманське повстання. Першим її головою був Воло­димир Винниченко, але невдовзі керівництво Директорією перебрав на себе Симон Петлюра. У цей же час, по закінченню світової війни на західних землях України, які до того перебували у складі Австро-Угорщини утворюється Західно-Українська Народна Республіка.

Ці держави проіснували недовго. Через те, підсумовуючи результати національної революції 1917-1920 років, як правило констатують її поразку і перелічують причини такого фіналу. Але варто згадати, що означені держав­ні утворення були дуже різними і відповідно помилки вони робили теж різні. Серед українських самостійників були республіканці, монархісти, прихильники радянського устрою. Між національними силами різної полі­тичної орієнтації точилась жорстока боротьба. Центральну Раду шляхом перевороту ліквідував П.Скоропадський, гетьманський режим упав під тиском іншого самостійницького режиму – Директорії УНР, комуністи – самостійники боролися як проти гетьмана, так і проти Директорії. Тому мабуть головною і спільною помилкою усіх національних сил було те, що представники різних течій національного руху не захотіли знайти компромісу в соціальних питаннях заради реалізації загальнонаціонального інтересу, заради створення власної держави.

Разом з тим, на нашу думку, не варто розглядати результат визвольних змагань в 1917-1920 роках як суцільну поразку українського руху. Адже до 1917 року українці не мали не тільки державності, а й взагалі будь-якого національного самоврядування, українська культура зазнавала утисків і переслідувань. У 1920-х – частково 30-х роках проводилась радянська украї­нізація, котрої напевне не було б без революції 1917-1920 рр. Після 1920 року українці отримали нехай і формальну, квазінаціональну, але все ж таки державність у вигляді Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР, з 1936 року УРСР). За радянських часів відбулось об’єднання в межах однієї держави абсолютної більшості українських етнічних земель.

Серпень 1991 року став ключовим пунктом в історії розпаду СРСР і здобуття Україною незалежності. Дії організаторів Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС) були спрямовані проти суверенітету національ­них республік і на реставрацію доперебудовних порядків. Провал ДКНС був стрімким, причини неспроможності його організаторів здійснити намічену програму – тема, до якої ще будуть повертатись історики.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла історичний документ виняткового значення для долі українського народу - Акт проголошення незалежності України, за яким проголосила Україну незалежною, демократичною державою на підтвердження всеукраїнському референдуму 1 грудня 1991р. Референдум підтвердив прагнення українського народу до волі і незалежності. У Акті проголошення незалежності України говорилося: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла було над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами, здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави - України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність винятково Конституція і закони України. Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення». За цей Акт проголосувала абсолютна більшість депутатів Верховної Ради УРСР. На карті світу постала нова самостійна держава - Україна.