Шепетівська міська рада

Найцінніше, що у нас є - це наші діти. Ми піклуємося про них з самого народження і мріємо про те, щоб вони стали великими людьми. Ну, навіть якщо й не великими, то хоча б краще, ніж ми.

Виникає питання: «Звідки тоді беруться неповнолітні злочинці?»

Підліткова злочинність — трагічне явище сучасності, яке викликає у нас лише біль і сум за дітьми із змарнованим дитинством і юністю.

Найбільш поширеними злочинами серед неповнолітніх є крадіжки індивідуального і державного майна. Найчастіше викрадають жіночі сумочки і мобільні телефони, хоча останнім часом «популярністю» користуються набагато дорожчі речі — автомобілі. При цьому правопорушники часто використовують силу: вступають у бійку, заподіюють тілесні ушкодження. Варто також зазначити, що більшість злочинів були скоєні неповнолітніми у стані алкогольного сп’яніння.

Причиною підліткової злочинності найчастіше є неналежний догляд за дітьми батьків або їхня відсутність. Загальне зниження рівня життя, неблагополуччя сімей, які з втратою прибутку втрачають і моральні цінності, відсутність нормальних побутових умов — все це призводить до того, що діти, прагнучи жити так, як усі, намагаються досягти цього шляхом крадіжок та інших злочинів. Крім того, згубний вплив на неповнолітніх справляє телебачення, що пропагує насильство і життя заради власного задоволення.

Залежно від ступеня педагогічної занедбаності неповнолітнього асоціальна поведінка може спочатку виявитися у дрібних правопорушеннях. Проте у процесі поступової криміналізації неповнолітній "губить" мотиви, властиві законослухняному підлітку. Часто, залишаючись безкарним, він швидко засвоює злочинний досвід, який за відсутності життєвого досвіду робить з нього злочинця, який за жорстокістю, рішучістю й зухвалістю не поступається, а часом і перевершує дорослого злочинця. У цьому разі переважають такі мотиви, як бажання жити "на широку ногу", пиячити, вживати наркотики, вести розпусний спосіб життя (хоча часто це виглядає примітивніше, ніж у дорослого злочинця). І переважну більшість корисливих і корисливо-насильницьких злочинів неповнолітні скоюють вже не з "дитячих" мотивів.

Останнім часом у соціології та кримінології поширився термін "саморуйнівна поведінка": це такий спосіб буття, коли молода людина не зацікавлена у своєму майбутньому, не замислюється над проблемою позитивної самореалізації власного потенціалу, а іде на конфлікт із суспільством, кидає йому виклик.

Численні дослідження засвідчують, що переважна більшість неповнолітніх злочинців виховувались у сім'ях, які опинилися у складних життєвих обставинах. На практиці це виявляється різнопланово. Часто це загальна атмосфера неповаги батьків одне до одного, до дітей, оточуючих, образливі вирази на адресу близьких, биття дітей, жорстокість до них, демонстративна байдужість, зайнятість батьків власними проблемами й зазвичай пияцтво одного чи обох батьків. Саме цим можна пояснити, що біля 12 тис. дітей щороку стають фактичними сиротами при живих батьках (соціальне сирітство). Взагалі нормальної родинної опіки позбавлені з різних причин значна частина дітей.

Усе зазначене призводить до того, що дитина почувається в сім'ї непотрібною, чужою, стає жорстокою, шукає контактів поза родиною і на противагу їй, переносить власний негативний досвід і накопичену озлобленість на оточуючих, тим самим висловлюючи помсту суспільству за своє занедбане дитинство. Нині загальновизнано, що стосунки між дитиною і батьками є, по суті, найважливішим і чи не єдиним у багатьох випадках джерелом розвитку патології характеру, яка здебільшого не змінюється, а тільки виявляється у процесі впливу на особу навколишнього середовища.

Видатний американський психолог Л. Берковиць зауважує: якщо бажання підлітка блокуються вчителем, представником влади, то ворожість, що виникає як наслідок психічного стресу, спрямовується переважно саме на цих осіб і ні на кого іншого. Якщо ж психологічний стрес виникає з вини батьків, особливо в період раннього дитинства неповнолітніх, то виникає почуття ворожості, яке поширюється не тільки на батьків, а й на інших людей, у тому числі й на однолітків, друзів.

Демонстрування насильства, жорстокості й садизму справляє згубний вплив на молодих людей, які у процесі такої "соціалізації" стають щодалі більшою мірою "телеспрямованими", тобто характеризуються ворожістю до оточуючих, жорстокістю й відсутністю співчуття. Зниження опору до всього цього у дітей пропорційно кількості передач з елементами насильства, які вони дивляться.

Власне, неповнолітніх злочинців виховали час і обставини. Але їх можна перевиховати, якщо вони потрапляють у нормальне середовище. Більшість дітей-правопорушників — вихідці з сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, діти, які позбавлені батьківського піклування, виховуються в інтернатних закладах, де стосунки між дітьми дуже конфліктні, а середовище загалом — вкрай несприятливе. Діти здатні виправитись лише при створенні для них належних умов. У практиці траплялись випадки, коли неповнолітні правопорушники налагоджували своє життя, з часом створювали сім’ї і народжували чудових дітей. І хоча це дуже важко, але необхідно давати дітям другий шанс, змінювати себе, стосунки в сім’ї, бути добрішими та людянішими, поважати почуття інших та просто не бути байдужими.